В стокгольмском аэропорту Arlanda находится необычный отель, устроенный на борту списанного Боинга-747. В отеле 25 номеров, самый престижный из которых находится в кабине пилотов.
Может данный пост стоило разместить в теме "Это интересно", даже не знаю... И интересно, и про армию, и про легендарного человека... Вообщем читайте. Легендарные крылатые фразы Маргелова и связанные с ним : "Тот, кто носит, или когда-либо носил голубые погоны с десантными эмблемами, всю жизнь будет с гордостью произносить слова: Я - ДЕСАНТНИК!" В. Ф. Мареглов. "Десантник - это концентрированная воля, сильный характер и умение идти на риск." В. Ф. Маргелов "ВДВ - это мужество высшего класса, храбрость первой категории, боевая готовность номер один". В. Ф. Маргелов "Тот, кто ни разу не покидал самолет, откуда города и села кажутся игрушечными, кто ни разу не испытывал радости и страха свободного падения, свист в ушах, струю ветра, бьющего в грудь, тот никогда не поймет чести и гордости десантника". В. Ф. Маргелов "Истинную цену жизни знает только десантник. Ибо он чаще других смотрит смерти в глаза". В. Ф. Маргелов "Любой десантник должен быть таким, чтобы молодые женщины, любуясь им, если не отдавались ему, то хотя бы думали об этом". В. Ф. Маргелов "В случае войны парни в голубых беретах будут брошены в пасть агрессору,с целью разорвать эту пасть". В. Ф. Маргелов "Первый выстрел мой - и в цель!" В. Ф. Маргелов "Не можешь пить водку - пей воду, не можешь пить воду - ешь землю!" В. Ф. Маргелов "Десантники - это люди, которые могут стать седыми или остаться вечно молодыми в памяти людей". В. Ф. Маргелов "ВДВ - это мужество, стойкость, успех, натиск, престиж". В. Ф. Маргелов "Прыжок не самоцель, а средство вступления в бой". В. Ф. Маргелов "Это как раз тот случай, когда командир, полководец, военоначальник нашел свои Войска, а Войска нашли своего Командующего" А. В. Маргелов "Маргелов и ВДВ - неотделимы!" Г. И. Шпак "Сесть в седло - достаточно и задницы, а чтоб удержаться в седле, нужна еще и голова". В. Ф. Маргелов "Даже смерть не является оправданием невыполнения боевого приказа". В. Ф. Маргелов "Сбит с ног - сражайся на коленях, идти не можешь - лежа наступай". В. Ф. Маргелов "Потроны есть - еда найдется!" В. Ф. Маргелов "С любых высот - в любое пекло!" В. Ф. Маргелов "Любое задание - в любое время!" В. Ф. Маргелов "Десантник должен знать только два действия математики: отнять и разделить". В. Ф. Маргелов "Не становись на пути десантника - ты рискуешь стать загадкой для хирурга". В. Ф. Маргелов "Этих ребят в голубых беретах невозможно сломать, испугать морально и физически. Хоть мне и 68, но с ними я пойду куда угодно. За ночь мы вырежем пол-Румынии, за неделю захватим Европу. Жаль только, что служить им всего 2 года, а то я бы сделал из них настоящих головорезов". В. Ф. Маргелов "Что касается Маргелова, то известно, что этого человека ничем не испугаешь. Он ползком приползет, но приказ выполнит вовремя". Маршал А. А. Гречко Однажды Командующий ВДВ В. Ф. Маргелов во время построение остановился у одного молодого солдата и спросил, есть ли у того тельник? Тот скромно расстягнул пуговки ХБ (в те времена в карантине носили ХБ образца 1943 года) и показал свою тельняшку. Василий Филиппович покачал головой, махнул рукой (мол, плохо вас учат отцы командиры) и руками расспахнул свою рубашку так, что повылетали пуговицы и сказал: - Сыновья, гордитесь, что служите в ВДВ, а тельник надо показывать так!.. Рассказывают, что с В. Ф. Маргеловым произошел такой случай. Звонит, мол, ему из отделения милиции дежурный и говорит: "..Василий Филиппович, мы тут в городе задержали двух ваших пьяных десантников!.." На что Маргелов ему ответил: "..нет, это не мои десантники!" и положил трубку. Проходит небольшое количество времени, снова в доме Маргелова раздается телефонный звонок. Милиционер возбужденным, взволнованным голосом говорит: "Василий Филиппович! Два ваших десантника, которых сегодня задержал наряд милиции и доставил, их в отделение, протрезвели, побили наряд, разнесли дежурную часть, выбили окно и через него убежали!.." И тогда В. Ф. Маргелов сказал: "Да! Вот это мои десантники!" Новый комполка, В. Ф. Маргелов с утра прибыл в батальон, зашел на кухню и спросил повара, чем тот кормит солдат. - Пшенной кашей с говяжей тушенкой, - ответил повар. - Ну и как, все солдаты довольны? - последовал вопрос командира. - Так точно, едят - аж ушами шелестят! - слишком уж лихо отрапортовал повар. - Ну-ка, тогда налей и мне, - попросил командир. Повар зачерпнул каши, стараясь поймать побольше мяса, и налил ее в круглый котелок, который поставил перед командиром полка, а сам присел рядышком. После первой ложки лицо командира перекосилось, шрам на щеке налился кровью. - Ты сам-то кашу пробовал? - спросил он повара. - Никак нет, - почуяв недоброе и понурившись ответил повар. Тогда командир полка надел котелок с кашей повару на голову. Каша полилась... Хохот бойцов потряс округу. И вот тогда-то и понеслись «посыльные» со «страшной вестью» - Батя повара в котел бросил. Командующий ВДВ, генерал армии Маргелов скептически относился к упражнениям и соревнованиям с мячом среди десантников (футбол, волейбол, баскетбол). В 1977 году в Ферганской дивизии порученец командующего Сафронов В. Г. (участник 4-х локальных войн – Венгрия, Чехословакия, Афганистан, Ангола, в ВДВ с 1953 года) показал Маргелову в Доме офицеров фильм о рэгби ("трофейный" - американский). Маргелов сперва фильм смотреть не хотел, но потом согласился и внимательно посмотрел (попыхивая традиционно папироской "Беломор-канал"), выдержал паузу … «Й…твою...(по знакомому тексту) - так это ж драка!». С того дня тут же в войсках у десантников на спортплощадках появились плакаты «Рэгби – ВДВ!», а мячи для рэгби появились в каждом десантном подразделении. До сих пор в его квартире-музее хранится мяч для рэгби с автографами первой сборной команды ВДВ. Маргелов приехал в Рязань в РКПУ. Наводил там шмон. Один взвод курсантов занимался в спортзале. Вдруг вваливает Маргелов со свитой и беломором. Командир взвода подлетает и докладывает: "Товарищ генерал армии, такой-то взвод такой-то роты отрабатывает упражнение "прыжок через коня". Маргелов посмотрел и говорит: "Вы через него не прыгаете - вы его е.....те". Перед съемками фильма о ВДВ "Голубые молнии" вся съемочная группа приехала в Сельцы (УЦ РКПУ) посмотреть на быт и занятия в полевых условиях. На даче командующего немного "приняли" и стали обсуждать, каким должен быть образ десантника. Среди съемочной группы была небольшогоо роста женщина, помощник режиссера, которую не было видно за спинами стоящих мужчин, и Василий Филиппович, со свойственной ему прямотой, отвечает режиссеру на поставленный вопрос: - Ты покажи мне Десантника в фильме таким чтобы ему любая женщина на улице "дала"!... Короткая пауза, кинематографисты в замешательстве и слышится стук падающего тела - помощник режиссера упала в обморок! "Товарищ Командующий, курсант такой-то для сдачи Государственного экзамена по воздушно-десантной подготовке с оценкой отлично прибыл!" После такого доклада Василий Филлипович взял зачетку и поставил отлично. Однажды на строевом смотре Василий Филиппович Маргелов, посмотрев на парня в РД, ОЗК и т. д. отдал приказал бойца раздеть. Объяснение было коротким: "Это не десантник! Десантник предназначен для пятнадцати минут боя..." В результате парень остался в афганке с АКСом и тремя дополнительными магазинами! Накануне учений. Бригада построилась на плацу по полной... Дежурный по части докладывает командиру бригады В. Ф. Маргелову уже по второму разу. -Товарищ полковник! Ввереная Вам часть построена!..и т.д. -НЕ ВИЖУ! - говорит комбриг. Дежурный вновь всех строит, все подтягиваются, все пуоговицы, ремни, бляжи, носочки.. -РОВНЯЙСЬ!! СМИРРРНА! Снова докладывает. Батя ещё злее, указывая на батальоны: -Кто ЭТО??? Дежурный в растерянности: -Как кто?.. Так ведь Ваша.. Ваша бригада... -Нет, ЭТО не мои! -??? Батя с досадой махнул рукой, подался вперёд, да как гаркнет! -Сынки! Ышо пару пугвиц - расте-г-ни!! Ремень - на яйц!! Рукава - зА катай! Калаши -нА-грудь! Посмотрел, хмыкнул, -ВО! Другое дело! Вот это - МОИ!! Полутьма каптерки. На столе хлеб, сало, полбутылки водки, с трудом добытой в гарнизонном лабазе, алюминиевая кружка, одна на троих. Открывается дверь, и в проеме появляется комкор (Маргелов) в кожаной куртке. Немая сцена. - За что пьете, десантники? - У... У Кольки... - Что у Кольки? - День рождения у Кольки, товарищ генерал. - Ну, Колька, будь здоров! - обратился к новорожденному Маргелов и, вылив в кружку оставшуюся водку, выпил ее залпом. - А теперь шагом марш спать! Ждали гвардейцы разноса и наказания. А оно не последовало ни поутру, ни на следующий день...
Подвиг Донецких Шахтеров на Чернобыльской АЭС... Авария на Чернобыльской АЭС 26 апреля 1986 года — крупнейшая в своем роде за всю историю атомной энергетики. В результате взрыва четвертого энергоблока образовалось облако, которое разнесло радиоактивные материалы на огромные территории. Поражены были большие части УССР, БССР и РСФСР. Выпадение различных радиоактивынх материалов зафиксировано во многих европейских странах. С первых дней основные силы ликвидаторов были направлены на снижение радиоактивных выбросов и предотвращение повторных взрывов, которые могли оказаться еще большими, чем первый. Также были приняты меры для предотвращения проникновения радиоактивных веществ в грунт под реактором. Тут на помощь пришли шахтеры Донбасса, которые прорыли под реактором тоннель. Пустоты позже заполнили бетоном, тем самым исключиа возможность проникновения радиоктивных веществ в грунт и подземные воды. Кроме шахтеров из Донбасса в Чернобыль для ликвидаций последствий аварии были направлены военные, инженеры и пр. Такие командировки были по большей части добровольными. Правда, стоит отметить, что истинные последствия для своего здоровья не представлял практически никто. Сегодня мы предлагаем вам посмотреть передачу Донецкого телевидения «Страницы истории» об аварии на ЧАЭС и о том, как наши земляки помогали спасать мир от самой серьезной экологической катастрофы. Ехали они туда не за славой, не за деньгами. Они понимали, что кто-то должен ехать. Кто-то должен выполнить эту опасную работу. Работу, от которой умирают. В передаче ликвидаторы, члены их семей расскажут о том, как нелегко им сейчас: жизнь «на лекарствах», мизерная пенсия, нет понимания со стороны окружающих. К огромному сожалению, авторы передачи забыли упомянуть события конца 2011 года, когда правительство резко сократило выплаты чернобыльцам. Как люди, которые ценою своего здоровья не дали радиации распространится еще больше по стране, голодали у стен госучреждений, требуя вернуть им положенное. http://infodon.org.ua/video/927
Чернобыльская авария. Героический подвиг участников ликвидации «Внимание! Внимание! В связи с аварией на Чернобыльской электростанции в городе Припяти складывается неблагоприятная радиационная обстановка. С целью обеспечения полной безопасности людей и, в первую очередь, детей возникает необходимость провести временную эвакуацию жителей города…» Но к себе домой уже никто никогда не вернется. Чернобыльская авария Эта статья посвящена тем людям, чей подвиг нельзя переоценить. Тем героям, которые в первые часы после аварии стали активными участниками по ее ликвидации. Тогда они шли ва-банк: без брони, без защиты, без дозиметра и секундомера, вглядываясь в безликий оскал невидимого врага, и ощущая свинцовый привкус смерти во рту. Звали их ликвидаторы. Вывернутый наизнанку реактор чадил радиоактивными частицами, которые уносил ветер до самых дальних континентов. На размышления времени не оставалось. Поэтому были предприняты самые отчаянные меры по первичной ликвидации радиоактивного потока, поднимающего из разрушенного реактора. Атаковать реактор было принято сверху. Пока радиоактивное пекло забрасывалось мешками с песком, бором, доломитом и свинцом, донецкие шахтеры вгрызались под разрушенный реактор. Все работали не покладая рук, а рабочая смена ограничивалась несколькими минутами, а то и секундами — так были высоки поля радиации.Враг был не виден, но крайне опасен. Через день после аварии было эвакуировано все население Припяти, Чернобыля и близлежащих деревень — более ста тысяч человек. А опасная территория стала называться зоной отчуждения. За кратчайшие сроки мобилизовалась вся страна: военные, гражданские, врачи, химики, шахтеры, инженеры, солдаты запаса и многие другие. Ударными темпами вершилась работа не только в эпицентре трагедии, но и на периферии. Чтобы исключить попадание радиоактивных веществ в грунтовые воды, требовалось изолировать реактор — нужен был бетон. Чернобыльская авария Удивительными темпами на чернобыльском пустыре сооружаются три бетонных завода, один из которых вводится в эксплуатацию уже через десять дней. Помрачневший от случившейся трагедии Киев за минимальные сроки возводит жилье для эвакуированных энергетиков и уже принимает новых жильцов. Из ближайших и дальних сторон по адресу беды спешат добровольцы. Телеграмма с Сахалина: «Совету министров СССР: я — бульдозерист, хочу принять участие в ликвидации аварии». Уже через пять дней он совершает маневры бульдозером-роботом на площадке станции. «Здравствуйте, у меня первая группа крови, резус-фактор отрицательный, хочу вам помочь. Юрис Богдакс, 10 лет, Литовская ССР». «Дорогие товарищи, я еще маленький и ни чем еще не могу вам помочь. Приезжайте к нам на лето. Варгазин Гена, 9 лет, Ленинград». Добровольцев было так много, что некоторые из них получали отказ, но самые смелые умудрялись «зайцем» попасть в зону действий и приступить к работе. Они смогли совладать с собой, когда в полный голос кричал инстинкт самосохранения. Чернобыльская авария Даже самые опытные врачи, приехавшие с Украины, встретились с губительным действием радиации впервые. Определив порог критичной дозы, они смогли предотвратить массовое получение лучевой болезни. Бригады скорой помощи выносили людей из горящего блока, получая запредельные дозы радиации.После той ночи автомобили, на которых госпитализировали пострадавших, так и остались стоять — их уже не пустить ни в работу, на на переплавку — так высока зараженность радиацией. Чернобыльская авария стала одной из самых крупных ядерных катастроф за всю историю человечества, напоминанием человеку о том, что он в ответе за тех и то, кого и что приручает. Перед бедой все равны. Поперек сокрушительному эффекту запредельных доз радиации встал не менее сокрушительный и дерзкий ответ коллективного труда советского человека. Присягнуть трусости было стыдно и порицательно обществом. В чрезвычайной ситуации все называлось своими именами. Чернобыльская авария Объединение сил в беде, приоритет целого над частным, помощь, не щадя себя, там, где эта помощь просто необходима, способность к геройству – так проявляет себя уникальный уретрально-мышечный менталитет россиян. Либо все, либо ничего, безкомпромиссно. Готовность идти за флажки, всем вместе, единым народом. Светлая память людям, шедшим на верную гибель, во имя спасения целого. Мы помним о героическом подвиге участников ликвидации. Статья написана с использованием материалов тренингов по системно-векторной психологии Юрия Бурлана http://svpjournal.ru/kultura/chernobylskaya-avariya-geroicheskij-podvig-uchastnikov-likvidacii/
80-та аеромобільна. Невідомий подвиг оборони Луганського аеропорту Бойовий шлях десантної бригади від Слов’янська до Луганського аеропорту Повітряно-десантні війська, девіз яких: "Ніхто, крім нас!", завжди вважалися армійської елітою, а служба в них – найважчим випробуванням, але і водночас дуже престижною. Українським десантникам судилося відіграти важливу роль під час проведення Антитерористичної операції на Сході України. Не потрібно зайвий раз нагадувати, в якому стані перебували українські війська на 2014 рік. Російський президент, який сподівався сепаратистськими рухами розхитати всю Україну, зовсім не сподівався зустріти такий впертий опір від Збройних Сил України. Одним з перших підрозділів, які вирушили на Донбас повертати контроль над українською територією були військовослужбовці 80 Окремої аеромобільної бригади (ОАЕМБр). Немирні будні …За наказом начальника Генерального Штабу десантників підняли по тривозі . І вже 8 березня 2014 року вони літаком вилетіли до Києва. Бійці 80-ки разом з іншими підрозділами мали йти захищати Крим, але в останню хвилину цей наказ відмінили і вони поїхали на навчання. 7 квітня 2014 року підрозділи бригади знялися з місця базування(бригада дислокувалася у Львові). Їм поставили бойове завдання- захищати Луганський Аеропорт. 8 квітня десантники приступили до його виконання. На той час там ще все було спокійно, першою туди зайшла друга рота. В Луганську почалися сепаратистські виступи, «туристи з Росії» разом з місцевими поборниками того самого «русского міра» захоплювали державні установи при повному потуранні місцевих правоохоронних органів. Заблокували частини полку внутрішніх військ. Десантники ж в цей час спокійно їздили по хліб і за посилками в саме місто. Мали нормальну співпрацю з місцевими мешканцями. Під час одного з таких виїздів сепаратисти на в’їзді в місто взяли в полон двох десантників бригади. Але на тому блокпості стояли «афганці», і після переговорів вони відпустили десантників. Ось до чого призвів "рєфєрєндум". Росіяни розстріляли село на Луганщині з ГРАДів. Після того як переговори з терористами не дали позитивних результатів, і українські можновладці один за одним покинули місто, почалося блокування десантників. Якщо раніше військові спокійно приїжджали в села поблизу ЛАПу по воду, продукти харчування, то після цього, шляхи їм були заблоковані блокпостами сепаратистів. В цей же час, сепаратисти штурмували частину Внутрішніх військ, яка знаходилася на околиці міста. Важливо зазначити, що 8 полк спецназу до останнього знаходився під прикриттям в місті і був готовий припинити розгул сепаратизму. Коли стало зрозуміло, що терористи володіють зентіними комплексами, в аеропорту припинилися польоти цивільних літаків. Почалися перші проблеми з поставками продовольства. У боях за Слов’янськ Після того як 12 квітня, російські диверсанти на чолі з Ігорем Гіркіним (Стрєлковим) захопили будівлю міського відділу міліції в місті Слов’янськ, командування відразу прийняло рішення відправити деякі підрозділи 80 ОАЕМБр туди. І вже13 квітня розвідувальний взвод та 1 рота здійснили марш від Луганська до захопленого терористами міста. Там їх зустріли два автомобіля місцевої міліції, які завели їх на майданчик біля лісу, де вони разом з підрозділом СБУ «Альфа» потрапили в засідку, прийнявши перший бій. Зведений підрозділ 80 ОАЕМБр разом з підрозділом 25 Окремої повітряно-десантної бригади (ОПДБр) виконували бойове завдання в районі населеного пункту Крива Лука. Завдання було не допустити проникнення, а точніше кажучи вихід сил терористів з заблокованого Слов’янська в район Піскуновки, Ямполя, в сторону Лисичанська. В цьому населеному пункті їм прийшов наказ звільнити Миколаївку. На завдання вийшли зведеним підрозділом з 25 ОПДБр, вогневу підтримку надавали військові 95 ОАЕМБр. Миколаївку звільнили за один день, суттєвий спротив зустріли лише в районі ТЕЦ. Після знищення незаконних збройних формувань вийшли до цегляного заводу, на окраїні Миколаївки. Отримали ніч на відпочинок, потім отримали команду звільнити інші населені пункти в напрямку Слов’янська. Зайшли в Високоіванівку, терористи вже втекли звідти, почали бої в Семенівці. На дорозі, яка веде на Артемівськ залишки противника були знищені. Так і зайшли до Слов’янська. В самому місті десантники не зустріли суттєвого опору. В центрі зустрілися з підрозділом 95 ОАЕМБр і групами спецпризначенців. В аеропорту, в оточенні Ти часом над підрозділами 80-ки, які стояли в ЛАПі кільце поступово звужувалося. Доставити продукти харчування, воду, боєприпаси наземним шляхом вже не було можливим. Командування вирішлило доставляти все необхідне повітрям. ІЛи-76 привезли десантникам провіант, поповнення: розвідвзвод, а також неповну мінометну батарею 1 Окремої танкової бригади (1 ОТБр), яка налічувала три міномети. Почали облаштовувати оборону аеропорту. 5 БТРів охороняло зовнішній периметр і 6 БТРів було всередині аеропорту. Терористи вирішили позбавити десантників світла і розстріляли з РПГ силову підстанцію. Але електрики швидко поновили надходження струму. термінали Луганського Аеропорту Одного червневого ранку сепаратисти вистрелили з ПТУР по телевізійній вежі і по вежах мобільних операторів. Зник зв’язок. Сепаратиси почали мінометний обстріл, артилеристи 1-ої танкової відповідали. 14 червня прилетіла 3 рота 1 батальйону бригади якраз після Слов’янська. З собою привезли 6 БТРів. Вони сіли в ЛАП ще засвітла. Десь о 23.30 почали прибувати ще літаки з підрозділами 25 ОПДБр. Перший ІЛ сів спокійно, його вів командир мелітопольського авіаполку, в ньому летіла розвідувальна рота 25-ої. Другий Іл заходив на посадку, але його вже чекали сепаратисти і почали обстрілювати із спареної зенітної за селом Переможне. Льотчик зрозумів, що їх обстрілюють і почав набирати висоту, він використовує теплові «пастки» декілька разів. Але по літаку було випущено снаряд з ПЗРК «Ігла», цей снаряд знищується тепловими «пастками», але відразу стріляють ще раз- і ця смертоносна ракета потрапляє в Іл. Це було десь приблизно о 23.55, пролунав вибух у повітрі. Літак різко падає вниз. Після цього десь чотири години лунали вибухи від здетонованих боєприпасів. Третій літак навіть не намагався сісти. Зранку виїхало пару машин 3 роти та 25 ОПДБр на місце катастрофи, щоб забрати понівечені тіла своїх побратимів. Через декілька днів артобстріли почастішали –сепартисти били з «Градів» з передмістя Луганська. А потім був штурм:терористи при підтримці 6 танків, 2 БМП та 2 С9 «Нона» і стріляли по позиціях десантників з відстані 1.5- 2 км. Загін атакуючих терористів налічував близько 600-700 бійців. Українська артилерія вдарила по сепаратистах, але не надто результативно. Потім прилетіла пара реактивних винищувачів СУ-27 і вщент знищили атакуючих. Як вдалося з'ясувати завдяки радіоперехватам, втрати в сепаратистів були великі. Спантеличені втратами терористи не могли прийти до тями деякий час. Більше штурмувати такими силами вони вже не наважувалися. З їх сторони постійно били міномети, гаубиці та «Гради». До заблокованих десантників в аеропорту прорвалася 3 батальйоно-тактична група («Чернівецька») цієї ж бригади разом з айдарівцями. Ця група пробивала коридор для відновлення постачання між основним угрупуванням сил в цьому секторі та тими, що були в ЛАПі. Назустріч їм з вийшла третя рота. Незадовго до цього до них прорвався підрозділ 128 Окремої горно-піхотної бригади (ОГПБр). "Я...і друг мій гранатомет" В ході пробиття коридору відбувся бій в Георгієвці за участю 128 ОГПБр та 25 ОПДБр. Зіткнення було запеклим: втрати з обох боків були відчутними, чимало ворожої техніки було знищено. Потім надійшов наказ взяти Лутугіне. Наказ було успішно виконано. 13 серпня 1-ий батальйон 80 ОАЕМБр, підрозділи 24 ОМБр., 1 ОТБр та рота «Айдару» виїхали на штурм Новосвітлівки. Звільнивши село, підрозділи залишилися там на ніч. Вранці наступного ж дня, зведена група відправилася штурмувати ще один ключовий населений пункт- Хрящувате. Тут в ході боїв українські військові знищили три танки, один БТР і захопили нову БМП 2000 року випуску. Ситуація ускладнювалась тим, що ворог контролював панівні висоти і з них вів постійний вогонь по наших військах. Скинути сепаратистів з цих висот мали бійці 30-ої ОМБр, однак вони не змогли виконати цю задачу. Артилерійські обстріли тривали постійно, хтось з місцевих жителів коригував вогонь, адже обстріли носили не хаотичний характер, а точковий і прицільний. І була досить дивна ситуація, місцеві жителі знали точно коли почнуть поливати снарядами село і відразу ховалися. Десантники вивчили це дуже добре, і дуже уважно слідкували за поведінкою людей. Вони також займалися евакуацією- вивозили людей на початок села, адже туди сепаратисти не могли потрапити артилерією, а вже звідти їх відправляли у Щастя. Загальновідомим фактом є, що коли у терористів закінчувалися боєприпаси, то їм відразу висилали так званий «гуманітарний конвой», і відразу ж після нього починалися неймовірної інтенсивності обстріли. Облога Луганська Коли взяли Хрящувате і Новосвітлівку, перекрили дорогу на Краснодон, Ізварине, і у сепаратистів відразу почалися великі проблеми з постачанням та забезпеченням. Після блокування цієї дороги до Луганська вже не могло потрапити ані поповнення, ані боєприпаси. Фактично місто вже було в облозі. Велика паніка ширилася серед сепаратистів. В Краснодоні ж була величезна база терористів, там був їх логістичний центр. Десантники 80-ки на марші Відразу після заняття ключових пунктів навколо міста бойові дії навколо міста пішли на спад. Після скорочення підвозу боєприпасів майже припинився вогонь по позиціям військ з західної сторони Луганська. Бійці 8-го полку спецназу і «Айдару» не раз заходили в сам Луганськ і виконували там бойові завдання. Бійці вимагали наказу атакувати і взяти місто штурмом. Терористи були дуже деморалізовані оточенням. На допомогу своїм побратимам 3-я рота 80 ОАЕМБр займає тактично важливі висоти в районі села Красне південніше Луганська. Ці висоти панують над місцевістю і не дозволяють сепаратистам деблокувати трасу Луганськ-Краснодон. Сепаратисти, усвідомлюючи свій критичний стан, пішли на штурм Хрящуватого спочатку в кількості 50 чоловік. Підходи до села було важко контролювати, адже перед селом було багато густозасаджених лісових посадок. Найманці йшли на штурм як на прогулянку, а ззаду них були регулярні війська Російської Федерації. Підходи до села було заміновано. Переодягнувшись в форму «Айдару» вони впритул підійшли до мін, і почали зрізати провода з них. Наш снайпер це побачив і повідомив інших хлопців. Одного із сепаратистів відразу ж одного взяли в полон. десантники на відпочинку, і ніяких "аватарів" Терористи розділилися на 5 груп по 10 бійців і заходили з різних сторін села. Почався бій. Полонений повідомив, що на штурм також йде БМП, зенітки. Потім стало помітно, що до села рухається колона російських військових, адже у всіх була однакова форма, розпізнавальні знаки на бронетехніці. Це були регулярні війська Російської Федерації, які прийшли на допомогу терористам. Зав’язалися ближні бої на окраїнах села. Росіяни почали погрожувати українським військовослужбовцям повним знищенням. Пропонували здатися. Вони відкрито повідомили, що вони є регулярною армією РФ. Здаватися деснатники й не думали. Навпаки планували, як вирватися і знищити побільше окупантів. Під час бою було підбито 5 українських танків. Зібралися в сільському клубі, вирішували як далі вести бій. Прорвався БТР з пораненими. Була організована оборона, російські війська і найманці ніяк не могли прорвати оборону, несли дуже важкі втрати. Важливо підкреслити, що російських солдат намагалися витягти з поля бою за будь-яку ціну. спалений російський танк На другий день приблизно о 19.00 після артпідготовки, штурм Хрящуватого відновився. Наші війська прийняли рішення відходити від Хрящуватого і Новосвітлівки до ЛАПу, адже кількісно вони суттєво поступалися, і сил утримувати ці плацдарми не було. Росіяни не церемонилися, а наносили артилерійські удари по селам, знищуючи житлові будинки. 24 серпня бомбили весь день з усієї наявної артилерії. Битва за аеропорт 25-26 серпня деснатники відійшли до аепорту, «Айдар», 24 ОМБр та 1 ОТБр на Лутугіне. 31 серпня в ЛАПі почалося пекло. 1 вересня росіяни пішли масованою атакою, використовуючи свої новітні танки Т-90. Будівлі, в яких укривалися десантники, росіяни знищували з самохідних артилерійських установок 2С 7 «Піон» та самохідних мінометів 2С 4 «Тюльпан». Ці артилерійські установки призначені для руйнувань бункерів та дотів. Дуже важко було витримувати ці обстріли, вони руйнували сховища з товщиною бетонної стіни в метр. Але моральний дух бійців був на висоті, паніки і непорозумінь не виникало. Під час цього наступу було взято багато полонених: кадрових офіцерів, прапорщиків, солдатів російської регулярної армії. Спалена техніка Всього еаропорт штурмували 40 танків, БМП, БМД, як виявилося пізніше це було військовослужбовці Псковської десантної та Дагестанської мотострілецької бригад. Наша артилерія наносила по ним дуже точні удари, було спалено відразу багато техніки. Гаубичний артилерійський дивізіон 80 ОАЕМБр працював без зупинок, але вистріляли весь боєкомплект. Командир артдивізіону вивів своїх бійців з місця розташування і потім на УРАЛі вивозив бійців з ЛАПу. Продовжувалися жорстокі бої. Було спалено ще 7 танків противника. Але інші танки все-таки прорвалися і вже їздили по території аеропорту. Хлопці знали, що ніхто не вийде живим. Вони стали готуватися до можливо свого останнього бою, хтось обмотався державним прапором, хто взяв в зуби голубий берет, хто роздягнувся до тільняшки. Всі тримали гранату на самознищення. Росіяни не розуміли звідки тут взялися українські десантники, і як в них вистачає нахабності бігати між танками і знищувати їх піхоту, крім того ще і підривати їхні Т-90. В радіоефірі окупантів звучала паніка, один з їх підрозділів понісши великі втрати взагалі самовільно покинув територію України. Під час цього бою неодноразово відбивали своїх контужених, поранених бійців яких вели в полон. На території ЛАПу панував хаос, деякі бійці потрапляли в полон, бо не знали, що відбувається в іншому кінці аеропорту. Так було захоплено бомбосховище і багато бійців відходили туди, не знаючи, що там вже ворог. Заховалися в бункері, який приїхали розстрілювати два танки, їх відразу спалили. Був критичний момент, коли українські десантники, не маючи іншого виходу викликали артилерію на себе і тут «боги війни» спрацювали дуже чітко. Після цього викликали нашу авіацію на свої координати і льотчики були влучними. Противник був деморалізований і почав відступати, що надало можливість змінити тактику. Після "привітів" від поборників "русского міра" Дерева вздовж дороги біля аеропорту горіли. Земля була випалена реактивними снарядами. Асфальт згорів повністю, усе навколо було посічене осколками. Вся інфраструктура ЛАПу була зруйнована і знищена. Доцільності перебування десантників 80-ки вже не було. Біля 20-00 командир все-таки прийняв рішення на відхід, то ж групами по 5-8 чоловік з боями проривались до своїх. Десантники відходили поступово, наскільки це вдавалося. Йшли до світанку. З цього пекла вийшли лише 3 БТР, декілька УРАЛів. Два дні після відходу українських десантників по аеропорту працювала російська артилерія. Дані радіоперехопленнь показували, що росіяни своєму керівництву розповідали про свої великі втрати і вимагали посилити артилерійський вогонь для знищення позицій українських десантників. Сам аеропорт вже стояв покинутим. Будівлі вже були повністю знищені перед цим. Відхід, відпочинок, і знову на фронт Під покровом ночі десантники відійшли на Лутугіне. Але й туди діставала ворожа артилерія. Після цього бійців відвели на базовий табір неподалік села Побєда, що вважалося тиловою територією, однаку через день їх обстріляли з РСЗВ «Ураган». Після цих всіх подій 1-ий батальйон 80 ОАЕМБр вивели на доукомплектацію та бойове злагодження. 2 бат бригади поїхав на Веселу Гору. після виходу з пекла боїв за Луганський Аеропорт 4 вересня 1 бат приїхав до Львову, десантникам дали десять днів відпочинку. В кінці вересня 1 бат виїхав в Харків, звідти в Чугуїв, там поповнили свої ряди. Виїхали в зону А http://vk.com/wall-52555140_75194
Брайан Берг – самый терпеливый человек на свете! Он собирает просто невероятные конструкции из игральных карт, а потом… сам же их и разрушает!
Журналист и историк Шимон Бриман рассказыват о том, как Израилю удалось выработать жесткую систему пресечения криминальных инстинктов у высших госслужащих. Как Израилю удалось отправить за решетку президента, премьера, почти всех министров и остаться скалой закона и процветания в хаосе Ближнего Востока. http://nv.ua/opinion/briman/svjatye-negodniki-122498.html
